Казімеж Дубласевич належить до тих постатей, чия біографія уособлює драматичний та водночас героїчний шлях Польщі у 20 столітті. Військовий, політик і громадський діяч, він поєднував у собі відвагу солдата, відповідальність парламентаря та відданість суспільній праці. Зрештою, чоловік залишився прикладом незламної відданості польському народові. Далі на warsawyes.com.
Ранні роки та громадський шлях Казімежа Дубласевича
Казімеж Дубласевич народився 6 лютого 1895 року у Варшаві. Освіту він здобував у гімназії у Грубешові, після чого відвідував приватні торговельні курси. Згодом хлопець навчався у Школі соціальних і торгових наук у Варшаві, де провів два семестри.
Юність Казімежа Дубласевича припала на час, коли польське суспільство боролося за незалежність. У червні 1916 року він вступив до Повстанської військової організації (ПВО), що об’єднувала патріотично налаштовану молодь. Завершивши навчання у військовій школі у Варшаві, випускник обійняв посаду командира Кутновського округу ПВО. Після відновлення незалежності Польщі він долучився до 30-го полку кінних стрільців. Солдат брав участь у боях за Львів та у війні з більшовицькою Росією 1920 року. У січні 1921 року він вийшов у запас, але залишався пов’язаний з військовим середовищем.
У мирний час Казімеж Дубласевич активно долучався до громадської діяльності. Його інтереси охоплювали просвіту, кооперативний рух та підготовку молоді до служби в армії. З 1925 року чоловік очолював округ Związek Peowiaków Варшавського воєводства, а з 1934 року обіймав посаду заступника голови Воєводського правління Федерації польських спілок оборонців вітчизни. Він був серед ініціаторів важливих соціальних проєктів: у 1932 році співорганізував Бригади праці, через рік — Робочі групи, які допомагали працевлаштовувати безробітних ветеранів та резервістів. У 1935 році громадський діяч активно долучився до організації курсів місцевого самоврядування у Варшавському воєводстві.
У міжвоєнний період Казімеж Дубласевич занурився у політичне життя відновленої Польщі. На парламентських виборах 1935 року він отримав мандат депутата Сейму IV каденції (1935-1938), здобувши майже 18 тисяч голосів у виборчому окрузі № 13, до якого входили Ловицький, Сохачевський і Блонський повіти. У парламенті чоловік працював у двох ключових комісіях — з питань праці та юридичній, що відповідало його попередньому досвіду у соціальній та освітній сфері.
Вересень 1939 року став новим випробуванням для Казімежа Дубласевича. У складі польських збройних сил він брав участь у боях за Люблін, під час яких зазнав тяжкого поранення. У 1940-1944 роках чоловік був солдатом у Спілці збройної боротьби, а згодом в Армії Крайовій. Як учасник Варшавського повстання він проявив мужність у найважчий період німецької окупації. 5 жовтня 1944 року солдата заарештували, а вже 9 жовтня той був переведений до табору для військовополонених — Офлагу II D Гросс-Борн, де перебував до 30 квітня 1945 року.
Повернувшись до мирного життя, Казімеж Дубласевич не залишився осторонь суспільних справ. До 1961 року він працював бухгалтером у Мазовецькому підприємстві промислового будівництва Żelbet. Згодом чоловік став членом і секретарем правління Спілки інвалідів війни у Варшаві, де обстоював інтереси ветеранів та допомагав постраждалим у роки війни. Здоров’я, підірване бойовим минулим та ув’язненням, давалося взнаки. З 1963 року громадський діяч був повністю паралізований. Помер Казімеж Дубласевич 14 вересня 1973 року у Варшаві.
Визнання та значення активістської діяльності Казімежа Дубласевича
Життєвий шлях Казімежа Дубласевича відображає долю цілого покоління поляків, яке пройшло крізь боротьбу за незалежність, випробування війною та працю задля відбудови країни. Він був офіцером і учасником ключових воєнних подій, депутатом Сейму та активним організатором громадських ініціатив. Так, постать чоловіка залишається символом відданості батьківщині та служіння суспільству.
