Центральна спілка військових осадників стала важливим інструментом соціальної інтеграції ветеранів Польської армії на Східних Кресах. Її діяльність охоплювала організацію поселень, розвиток освіти для дітей та молоді, а також захист економічних та культурних інтересів осадників. Так, об’єднання працювало над вихованням нового покоління поляків на прикордонних землях. Далі на warsawyes.com.
Історія заснування та розвитку CZOW
На підставі закону від 17 грудня 1920 року вже з 1921 року на Східних Кресах почали формуватися нові військові поселення, у яких родини солдатів мали зміцнювати польський характер прикордонних територій. Землі для осадників здебільшого виділялися з колишнього російського державного фонду та маєтків тих росіян, які залишили Польщу. Втім, реалізація цієї ініціативи натрапила на серйозний опір. За скасування військового осадництва обставали великі землевласники, представники національних меншин, а також політичні опоненти маршала Юзефа Пілсудського, котрий був головним покровителем цієї програми. Під їхнім тиском сейм навіть закликав уряд до призупинення акції, хоча повністю її згорнуто так і не було.
Поворотним моментом у розвитку руху стало створення Центральної спілки військових осадників (CZOW). Її передумови виникли у момент, коли управління поселеннями передали з військових до цивільних структур. Спершу ця зміна мала радше символічний характер, але з часом переросла у створення самостійної громадської організації. Після Першого Великого з’їзду військових поселенців 1922 року у Варшаві була офіційно заснована Спілка, очолювана Єжи Бонковічем-Сіттауером. Вона взяла на себе не лише адміністративні, а й культурно-просвітницькі завдання, роблячи акцент на вихованні молоді.
Одним з найважливіших напрямів діяльності Центральної спілки військових осадників стало відкриття освітніх осередків. Уже у 1927 році у Варшаві, на вулиці Тарговій, 77, вона створила заклад і гуртожиток для дітей військових поселенців. Там перебували хлопці віком 14-19 років, яких забезпечували цілодобовим проживанням, доглядом і навчанням. Для сільської молоді, зокрема й тієї, що не належала до родин осадників, організовувалися коедукаційні курси соціального спрямування. Крім того, на Східних Кресах CZOW створила 136 сільських молодіжних гуртків, підтримувала відкриття нових гімназій та розвивала форми громадського виховання.
У 1929 році Центральна спілка військових осадників отримала нову назву — Спілка осадників (ZOS). У 1930 році більшість її місцевих керівників відкрито підтримували політичну лінію Юзефа Пілсудського та його табір Безпартійного блоку співпраці з урядом (BBWR). Це означало інтеграцію руху осадників у державну систему та прагнення використати політичні зв’язки для захисту своїх інтересів. Уже у 1937 році ZOS мала у своєму складі майже 800 осередків, об’єднаних у шість обласних рад. За оцінками, вартість суспільного майна військових поселенців на той час становила приблизно 2 млн злотих.
Напередодні Другої світової війни, у 1939 році, лише на Волині мешкало орієнтовно 18 тисяч військових і цивільних поселенців на чолі зі Спілкою осадників. Проте після радянського вторгнення у вересні 1939 року її діяльність фактично припинилася. Подальша доля багатьох родин осадників стала трагедією: 10 лютого 1940 року переважну кількість сімей було примусово депортовано до Сибіру та віддалених районів північної частини європейської території СРСР.
Визнання та значення діяльності CZOW
Центральна спілка військових осадників стала ключовою організацією, що об’єднала ветеранів Польської армії, які отримали землю на Східних Кресах. Її діяльність виходила далеко за межі адміністративних завдань, перетворившись на важливий соціальний та культурний рух. Найбільшим здобутком CZOW стала масштабна освітня програма. Кошти спрямовувалися на створення шкіл, гуртожитків, надання стипендій дітям і молоді, що походили з осадницьких родин. Так, організація була не лише інструментом інтеграції ветеранів у нові громади, а й чинником зміцнення польської присутності на прикордонних землях.
