П’ятниця, 29 Березня, 2024

Хто займався післявоєнним відновленням Варшави?

Варшава була одним із тих міст, які найбільше постраждали у ході бойових дій Другої світової війни. Зі столиці виїхало багато людей, ще тисячі загинули від рук нацистів у варшавському гетто, велика кількість визначних пам’яток архітектури була зруйнована. Однак завдяки загальному ентузіазму, з яким варшав’яни почали відбудовувати рідне місто, відродження столиці відбувалося дуже швидкими темпами. Рішення про відновлення Варшави прийняв Сталін, але наснага, з якою взялися за роботу поляки, не була результатом комуністичної пропаганди, пише warsawyes.com.

Масштаби руйнувань та об’єднання польського народу

У роки Другої світової війни Варшаву знищували поетапно. Частина міських забудов була зруйнована у вересні 1939, а найбільших втрат столиця зазнала у 1941 році під час радянських бомбардувань. Через два роки, після повстання у варшавському гетто, відбулася його ліквідація і північні райони міста були перетворені на попіл. Після Варшавського повстання місто з мільйонним населенням було спустошене, сотні людей опинилися без домівки і вимушені були спати просто серед руїн. 

Після війни реконструкція міста здавалася настільки складною задачею, що влада ПНР хотіла просто перенести столицю до Лодзя, де збереглися майже всі довоєнні забудови. Але рішення про відновлення Варшави все ж таки було прийняте по двум причинам. По-перше, біженцям, які поверталися додому, просто не було, де жити, тому вони бралися за будівництво самотужки. По-друге, перед Ялтинською конференцією Сталін хотів заручитися міжнародною підтримкою, яку йому могла гарантувати Польща після відновлення столиці. 

Реалізація одного із найбільш амбітних проектів в історії розпочалася 14 вересня 1945 року і спеціально для цієї мети було створено Бюро відбудови столиці. До того моменту ніхто у світі не намагався відродити місто, яке було майже повністю зруйноване війною. 

Хто займався відновленням Варшави?

Щоб прийняти таку ж кількість жителів, що була до війни, Варшава потребувала нового плана міста, вулиць та районів. Було важко уявити, як країна, яка була виснажена війною, могла впоратися із реалізацією таких планів. Дивовижно, але єдиним джерелом фінансування відновлювальних робіт були пожертви варшав’ян, які збирав Громадський фонд відновлення столиці. Він діяв з 1945 до 1965 року і був єдиним державним фондом для реалізації цих цілей. Варшава у прямому сенсі цього слова була побудована народом. Кошти на будівництво приходили не лише від жителів столиці, але й громадян усієї країни, до міста приїжджало багато добровольців, які завзято відбудовували зруйновані райони. Цей ентузіазм неоднорозо ставав провідною темою у кінострічках того часу і це було не вигадками комуністичної влади, а щирою правдою. 

Однак, будівництво “нової” Варшави  мало під собою на увазі знищення того, що залишилося від старого міста. Столиця мала стати зразком соцреалістичного міста, а це означало націоналізацію земель та знесення споруд, які вціліли у ході війни. 

Унікальний досвід реконструкції столиці, яка вмерла і відродилася знову завдяки спільним зусиллям варшав’ян, Світова спільнота оцінила у 1980 році. Тоді район Старого міста у Варшаві був внесений у список світової культурної спадщини ЮНЕСКО, а у 2011 році архіви Бюро відновлення столиці були визнані одним із найвагоміших зразків документальної спадщини в історії. Також ці архіви були внесені у міжнародну програму “Пам’ять світу”.  

Мало хто вірив у успіх проекту по відродженню Варшави, а влада ПНР планувала залишити столицю у страшному післявоєнному вигляді назавжди як антивоєнний пам’ятник для наступних поколінь. Але завдяки силі та згуртованості польського народу, Варшава стала ще кращою, ніж була до Другої світової війни. 

.,.,.,.