Ротмістр Війська Польського, солдат польського підпілля, організатор руху опору у концентраційному таборі “Освенцим”. Автор першої у світі доповіді про злочини у нацистських концтаборах. Його життя — приклад мужності, самопожертви та вірності ідеалам свободи, пише сайт warsawyes.com. Він був засуджений комуністичною владою Народної Польщі до смертної кари. Дізнавайтеся більше про оборону Варшави – найважливішу битву в історії польської столиці.
Біографія
Вітольд Пілецький народився 13 травня 1901 року у місті Олонець, Республіка Карелія. Туди російська царська влада переселила його родину у межах репресій за участь у Польському повстанні 1863 року. З 1910 року він проживав у Вільнюсі, де навчався у комерційній школі. 3 1914 року був членом забороненого царською владою харцерського руху.
У період з 1918 року по 1921 рік служив у Війську Польському, воював під час радянсько-польської війни. Як кавалерист брав участь в обороні Гродно. 5 серпня 1920 року вступив у 211 полк уланів та в його лавах брав участь у Варшавській битві 1920 року, у бою у Рудницькій пущі та у здобутті Вільнюса. Двічі був нагороджений Хрестом за доблесть.
Попри велику кількість справ, він ще знаходив час писати вірші та малювати. Дві його художні роботи збереглися у парафіяльній церкві у Крупі. Після війни був демобілізований та все ж залишався у списку військовозобовʼязаних у Повітовому Військовому Комісаріаті у місті Ліда.
Участь у Другій світовій війні
У середині 1939 року у Польщі оголосили мобілізацію на випадок війни з Німеччиною. 26 серпня 1939 року почалася мобілізація 19-ї піхотної дивізії. Молодший лейтенант запасу Вітольд Пілецький організував мобілізаційний пункт у селі Крупа одразу як почув новину. А вже незабаром разом зі своїми підлеглими приєднався до підрозділу.
19-та піхотна дивізія армії “Пруси” дісталася місця збору поблизу Пйотркува 4 вересня 1939 року і почала готуватися до оборони. На другий день під тиском 16-го німецького танкового корпусу польські частини були змушені відступити до Томашова Мазовецького. Внаслідок жорстокого бою під Вольбужем німці знищили ескадрон лідських уланів під командуванням молодшого лейтенанта Пілецького. Розпорошені солдати разом з Пілецьким перетнули річку Віслу та приєдналися до 41-ї піхотної дивізії. У цей час Вітольда було призначено заступником командувача дивізійної кінноти майора Яна Влодаркевича. 22 вересня 1939 року внаслідок важкого бою дивізію було розбито. Та Вітольд Пілецький не склав зброю. Зі своїми уланами він продовжував битися у партизанській частині до 17 жовтня 1939 року.
Тоді він прибув до Варшави, яка була окупована німцями. Пілецький відновив звʼязок з майором Яном Влодаркевичем і вони почали створювати підпільну організацію, щоб продовжити боротьбу за незалежність. 9 листопада 1939
року на зустрічі у квартирі Елеонори Островської було ухвалено рішення про створення підпільної військової організації – Підпільної польської армії. У Варшаві Вітольд Пілецький переховувався під імʼям Томаш Серафінський. Це не вигадана особа, а лейтенант запасу, який брав участь в обороні Варшави. Важко поранений після капітуляції столиці, він не потрапив до полону, а переховувався у конспіративній квартирі. У грудні 1939 року Серафінського перевели до іншої квартири, а документи він забув. Пілецький знайшов їх, він поміняв фотографії у документах і почав їх використовувати.
Розвідувальна операція у таборі
Тоді підпілля вирішило провести розвідувальну операцію у концентраційному таборі “Аушвіц”. Вітольд Пілецький добровільно зголосився виконати це завдання. 19 вересня 1940 року, під час облави у варшавському районі Жолібож, Пілецький дав німцям заарештувати себе як Серафінського. Він прибув до концентраційного табору “Аушвіц” вночі 21 вересня 1940 року.
Під прізвищем Томаш Серафінський він був головним організатором польського підпілля у таборі. Пілецький складав доповіді, що надсилалися командуванню Союзу Збройної Боротьби у Варшаву і далі на захід. Він планував збройне звільнення табору. Ще вʼязнем він отримав звання лейтенанта наказом генерала Стефана Ровецького.
У ніч з 26 на 27 квітня 1943 року Пілецькому вдалося втекти з табору разом з двома іншими вʼязнями. Вздовж залізниці вони дійшли до річки Сола, а потім до Вісли, якою пропливли у знайденому човні. Потім вони дійшли до міста Новий Вісьнич, де Вітольд Пілецький знайшов справжнього Томаша Серафінського. Він звʼязав Пілецького з місцевим відділом Армії Крайової, де той запропонував свій план атакувати концтабір “Аушвіц”. Однак його проєкт збройного захоплення і звільнення концтабору не отримав схвалення з боку верховного командування.
Брав участь у Варшавському повстанні
Згодом він брав участь у Варшавському повстанні 1944 року. Спочатку він був рядовим стрільцем у роті “Варшавʼянка”, потім командував одним з загонів групи “Хробри ІІ”. Після провалу повстання ротмістр Вітольд Пілецький з підрозділом солдатів “Хробри II” потрапили до табору “Ожарув”, звідки їх перевезли до табору для військовополонених у Ламсдорфі, а тоді в офіцерський табір у Мурнау.
Коли американська армія звільнила табір 28 квітня 1945 року, Вітольд Пілецький якийсь час залишався там, готуючись до відправлення у 2-й польський корпус під командуванням генерала Владислава Андерса, що базувався в Італії. Він залишив Мурнау 9 липня 1945 року з групою офіцерів і вже за два дні став до служби. У жовтні 1945 року він повернувся до Польщі з метою вести розвідувальну діяльність на користь Армії Андерса.
Восени 1945 року він організував розвідувальну мережу і почав збирати інформацію про становище у Польщі: про солдатів Армії Крайової, увʼязнених у таборах НКВД на території Польщі та засланих у Радянський Союз. Він отримував розвіддані з Міністерства громадської безпеки, Міністерства народної оборони та Міністерства закордонних справ. У червні 1946 року Андерс наказав Пілецькому виїхати з Польщі, бо його діяльність там стала надто небезпечною. Пілецький вирішив не залишати батьківщину.
Смертна кара
8 травня 1947 року Пілецького заарештували. Його жорстоко допитували під особистим наглядом полковника Йозефа Ружанського – начальника слідчого департаменту Міністерства громадської безпеки. 3 березня 1948 року почався судовий процес так званої “групи Вітольда”. Пілецький був звинувачений у нелегальному переході державного кордону, використанні підроблених документів, відсутності реєстрації у райвійськкоматі, нелегальному володінні зброєю, веденні шпигунської діяльності на користь Андерса, підготовці замаху на групу чиновників Міністерства громадської безпеки.
15 травня 1948 року ротмістр був засуджений до смертної кари. Присуд виконали 25 травня 1948 року у варшавській вʼязниці. Місце поховання невідоме. Посмертно Вітольд Пілецький був нагороджений Командорським хрестом Ордена Відродження Польщі. 30 липня 2006 року президент Польщі Лех Качинський відзначив посмертно Вітольда Пілецького Орденом Білого Орла.
Історія Вітольда Пілецького — це нагадування про мужність і силу людського духу. Він боровся за свободу і правду. Його самопожертва назавжди залишиться символом боротьби за людяність і гідність.