Коли влітку 1914 року спалахнула Перша світова війна, Варшава перебувала під владою Російської імперії. Столиця Царства Польського, яке формально мало автономію, фактично залишалась глибоко інтегрованою у російську адміністративну систему, пише warsawyes.com. Місто зустріло початок війни з напруженням, невизначеністю та прихованою надією – адже багато хто сприймав війну як шанс на зміну політичної ситуації і на відновлення незалежності Польщі. Також дізнавайтеся про Варшаву після Другої світової війни.
Варшава на початку війни
Початок серпня 1914 року перетворив Варшаву на гомінкий, напружений і тривожний центр воєнної логістики Російської імперії. Одразу після оголошення мобілізації тисячі чоловіків стали у черги до військових комісаріатів. У місті запанувала атмосфера невизначеності: хтось сподівався на швидке завершення конфлікту, інші вже передбачали затяжну катастрофу. Залізничні вокзали Варшави стали символом цієї нової реальності: переповнені солдатами, добровольцями, пораненими та біженцями з прикордонних територій Галичини, які тікали від наступу австрійських військ. У шпиталях бракувало ліжок, у магазинах — товарів, а на вулицях — спокою. Громадяни з осторогою спостерігали за розвитком подій, побоюючись голоду, обстрілів чи навіть знищення міста.
Щоб зберегти контроль чинна адміністрація запровадила у Варшаві воєнний стан. Усі форми громадської активності були жорстко обмежені. Газети змушені були проходити попередню цензуру, а ті, що наважувались критикувати імперську політику або надто відкрито говорити про польське питання, швидко закривалися. Особливо під тиском опинилися польські гімназії, бібліотеки та видавництва. Усе польське слово російська влада розглядала як потенційну загрозу, адже польська інтелігенція залишалася осередком опору імперській русифікації. Перші місяці війни стали для Варшави не лише випробуванням страхом і репресіями, а й початком нової політичної свідомості. Під вагою імперських обмежень у місті розгоралася ідея самовизначення — і вже тоді здавалося, що війна, хоч і страшна, може принести не лише розруху, а й шанс на свободу.
Битва за Варшаву
Літо 1915 року стало поворотним моментом у долі Варшави у роки Першої світової війни. Після нищівної поразки російських військ у Галицькій битві та загального ослаблення фронту на північному заході, німецько-австрійські сили почали масштабний наступ. Варшавський напрямок набув стратегічного значення — контроль над містом відкривав шлях до центру Польщі та створював передумови для оточення інших частин російської армії.
Командування Російської імперії, усвідомлюючи невигідне становище, ухвалило рішення не захищати місто вуличними боями, щоб уникнути масових жертв серед цивільного населення та руйнування інфраструктури. З кінця липня у місті почалася масштабна евакуація: чиновники, банківські установи, підприємства, лікарні — усе, що можна було вивезти, вантажили на ешелони. Евакуація супроводжувалася панікою. Деякі установи працювали цілодобово, спалювали архіви, вивозили обладнання й запаси сировини.
Особливо драматичними були дні на початку серпня. Військові підрозділи отримали наказ знищити або вивести будь-яке майно, що могло б знадобитися ворогу. Було демонтовано частину залізничної мережі, пошкоджено мости через Віслу, виведено з ладу телеграфні лінії, а з деяких фабрик навіть вивезли верстати та працівників до внутрішніх губерній Росії.
5 серпня 1915 року німецькі війська, під командуванням генерала Августа фон Макензена, без серйозного спротиву зайшли до Варшави. Бої точилися лише на підступах до міста, а саме місто фактично уникло масових руйнувань. Проте психологічний ефект від зміни влади був відчутним. Варшава опинилася під окупацією іноземної армії.
Німецька окупація
Окупаційний режим, встановлений у Варшаві, мав дві сторони: з одного боку — порядок і стабілізація, з іншого — повна мілітаризація життя та суворий контроль. Німецьке командування сформувало так звану Генерал-губернаторську адміністрацію Варшави, яку очолив генерал Ганс фон Безелер. Офіційно він проголошував намір створити “дружній польський простір”, та фактично зосередив у своїх руках усі владні функції.
Перші місяці німецької присутності супроводжувались прагненням відновити базову інфраструктуру — запустити фабрики, забезпечити місто продовольством, відновити роботу комунальних служб. На відміну від російської адміністрації, німці дозволили обмежену діяльність польських організацій, шкіл і культурних осередків, розраховуючи заручитися підтримкою місцевого населення. Відкрилися польськомовні навчальні заклади, з’явилася можливість вільно використовувати польську мову в адміністрації.
Разом з тим, Варшава залишалась містом під окупацією. Вулицями патрулювали військові, на перехрестях стояли кулеметні розрахунки, діяв нічний комендантський час. Будь-які спроби організованого опору придушували. За участь у підпільній діяльності або співпрацю з антиокупаційними силами карали в’язницею або засланням. Увесь інформаційний простір контролювався військовою цензурою. У місті діяла німецька жандармерія, а місцеві газети публікували лише дозволені матеріали. На тлі такого режиму виникла парадоксальна ситуація: окупація принесла часткову “нормалізацію” повсякденного життя і водночас посилила прагнення до самовизначення. Завдяки ослабленню прямого впливу імперських структур поляки почали організовувати власні політичні, освітні та економічні ініціативи. Сформувалися численні патріотичні об’єднання, зокрема Польська організація військова (POW), що діяла у підпіллі та готувала кадри для майбутньої армії незалежної Польщі.
У листопаді 1916 року, у межах політичного маневру Німеччини та Австро-Угорщини, окупаційна адміністрація проголосила створення Королівства Польського — формально незалежної польської держави, яка мала стати союзником Центральних держав. Однак на практиці це була лише декларація: без уряду, без армії, без справжньої незалежності. Проте саме цей жест дозволив полякам зробити наступний крок — сформувати Тимчасову державну раду, яка стала прообразом польської влади.
Варшава на зламі
Останні місяці 1918 року стали вирішальними не лише для Європи, а й для Варшави. Після чотирьох років воєнних лихоліть, окупації, голоду та політичної нестабільності, місто стояло на порозі історичного зламу — падіння імперій і народження нової держави. Поразка Німеччини у Першій світовій війні була очевидною вже восени. Союзники просувались на Західному фронті, а всередині кайзерівської імперії наростили революційні настрої. 9 листопада 1918 року кайзер Вільгельм ІІ зрікся престолу. Німецькі гарнізони, що досі перебували у Варшаві та багатьох польських містах, почали хаотичний відступ, але водночас намагалися уникнути сутичок з місцевим населенням, зосередившись на мирній евакуації.
У цей переломний момент у політичному центрі подій опинився Юзеф Пілсудський — легендарний командир легіонів, лідер Польської соціалістичної партії, в’язень Магдебурзької фортеці. Він прибув до Варшави після звільнення з німецького полону. Його прибуття стало потужним сигналом для всього суспільства — як символ повернення польського керівництва на батьківщину. Уже наступного дня Пілсудський взяв на себе верховне командування польською армією. Саме цього дня вважається проголошеною незалежність Польщі — після 123 років поділів і неволі. Варшава знову стала столицею вільної країни. У самому місті панувала ейфорія, змішана з тривогою. Вулиці Варшави заполонили святкові демонстрації, національні прапори, імпровізовані мітинги.
Також дізнавайтеся про життя у Чикаго під час Другої світової війни.