На вулиці Ґруєцькій у Варшаві за часів німецької окупації Польщі існував бункер «Крися», що став символом мужності та трагедії, що охопила Європу під час Другої світової війни. Він був місцем укриття для десятків євреїв, які тікали від нацистських переслідувань. Події, що сталися там понад 80 років тому, нагадують про безмежну жорстокість того часу, пише warsawyes.com.
Історія створення бункера
Бункер «Крися» був створений у Варшаві у 1942 році. Розташовувався він на території садиби Вольських на вулиці Ґруєцькій, 81. Власник садового господарства Мечислав Вольський разом з родиною жив у двоповерховому будинку, оточеному садом площею понад гектар.
Все почалося з того, що сестра Мечислава Галина за згодою матері прихистила молоду єврейку, яка втекла з гетто. Дівчина оселилася в будинку Вольських і була прийнята як член родини. Через безкорисливі вчинки, а також політичні зв’язки Мечислава з Польською партією соціалістів, організація «Єврейська громадська самодопомога» запропонувала родині створити підпільне укриття на своїй території. Оскільки самі Вольські не могли реалізувати такий проєкт, вони залучили кількох молодих євреїв, яких таємно переправили з гетто для виконання робіт. Поки бункер будувався, перші євреї, яких вдалося врятувати, ховалися в підвалі будинку Вольських.
Родина Вольських та їхні помічники створили під землею укриття, яке стало надійним притулком для тих, хто намагався уникнути смерті. Воно отримало жартівливу назву «Крися», що походить від слова «криївка».
Мешканці сховища
У бункері «Крися» протягом 1942–1944 років ховалося близько 40 осіб. Більшість мешканців були людьми зі значним соціальним статусом або походили з інтелігентських родин. Переховувалися там як молоді пари, так і люди старшого віку, підлітки та діти. Серед відомих мешканців бункера був історик Емануель Рінґельблюм, який перебував там разом з дружиною та 14-річним сином. Чоловік писав роботи про долю євреїв в окупованій Польщі, зокрема знаменитий есей про польсько-єврейські відносини під час Другої світової війни.
Мешканці бункера «Крися» підтримували тісні стосунки між собою. Вони навіть створили неформальний комітет, який займався розподілом обов’язків, таких як охорона та прибирання. Завдяки ретельній організації постачання продуктів і підтримці морального духу у часи, коли будь-яка помилка могла призвести до страшних наслідків, криївка у саду Вольських стала однією з тих, що проіснували найдовше.
Умови життя в бункері
Бункер «Крися» мав прямокутну форму. Займав площу близько 28 м². Простір був тісним, але здатним вмістити до 34 осіб, які спали на нарах, що були розташовані вздовж стін. Інші втікачі, які переховувались у криївці, спали на розкладних ліжках. Освітлювалося приміщення карбідними ламами. Між нарами були дерев’яні столи та довгі лавки. На одному з кінців бункера була облаштована маленька кухня. Дим від печі відводився через спеціальну трубу, що, за словами свідків, була замаскована в густій рослинності. За даними інших джерел, її під’єднали до бездіяльного димаря сусідньої будівлі фабрики «Piver». Як унітаз мешканці бункера використовували відро, сховане за ширмою. В бункері було навіть водопостачання. Там встановили кран з поточною водою.
У порівнянні з іншими підземними укриттями для євреїв у Варшаві, умови в «Крисі» можна було б вважати навіть відносно комфортними, однак життя під землею було надзвичайно важким. Температура всередині бункера була високою, постійна задуха і брак свіжого повітря ставали важким випробуванням. Також було складно уникнути проблем з клопами, яких приваблювало вологе середовище.
Вдень мешканці схованки були змушені зберігати абсолютну тишу, щоб не привернути до себе увагу з боку працівників, які виконували роботи в саду Вольських. Тільки вночі, коли було безпечніше, можна було відкрити люк, щоб впустити свіже повітря, приготувати гарячу їжу та поспілкуватися.
Проживання в бункері «Крися» було неймовірно складним та негативно позначалося на психологічному стані. Люди, які ховалися там, зазнавали постійного стресу і страху, адже їхнє життя висіло на волосині. Відомо, що 13-річна дівчина Бася, що переховувалась у бункері, заподіяла собі смерть. Її тіло таємно поховали в саду. Попри тісноту та брак нормальних умов для десятків євреїв «Крися» була єдиною надією на порятунок від нацистських переслідувань.
«Крися» на межі викриття
Одного разу до будинку Вольських прийшов агент гестапо, який запитав, чи приховують вони євреїв. Мечиславу вдалося розвіяти підозри та уникнути розкриття укриття.
Інший випадок стався, коли один з польських робітників саду почав копати землю в місці, де був похований труп 13-річної дівчинки, що померла в бункері. Якби чоловік знайшов тіло, про бункер могли б дізнатися.
Найнебезпечніша ситуація сталася, коли один з євреїв забув закрити отвір у стіні теплиці, а наступного дня туди потрапила курка, за якою пішла польська робітниця. Жінка почула людські голоси з підземелля та почала поширювати чутки, що в теплиці Вольських живуть привиди. Щоб не викликати підозр, Мечислав запросив на свою ділянку представника польської поліції, яка працювала під наглядом німців. Власник будинку переконав поліціянта, що все добре.
Викриття бункера
7 березня 1944 року на територію саду Вольських вдерлися німці та представники колабораційних підрозділів польської поліції. За словами Малґожати Вольської, які навела одна з мешканок бункера Орна Яґур, німці без жодних труднощів знайшли укриття під теплицею. Ймовірно їм хтось доніс про криївку. На той момент у бункері перебували 38 євреїв. Погрожуючи застосувати отруйні гази, німці почали стріляти в повітря та вимагати, щоб люди вийшли з укриття. Схованку залиши всі, крім адвоката Тадеуша Клінґера. Він вчинив самогубство, проковтнувши ціанід. Важко побитий Мечислав Вольський вмовив німців, що його мати та сестри не знали про криївку, але не зміг врятувати племінника Януша Висоцького, якого витягли з укриття разом з євреями. Порожній бункер німці закидали гранатами.
Інший опис подій надали двоє співробітників Польської кримінальної поліції, які брали участь в операції. В їхніх повоєнних свідченнях не згадується про присутність на подвір’ї жінок родини Вольських під час затримання. Крім того, один з поліціянтів стверджує, що Януша Висоцького не витягували з укриття, а навпаки — змусили увійти до нього, щоб переконати мешканців бункера, що опір марний.
Затримані євреї разом з Мечиславом Вольським та Янушем Висоцьким були доставлені до в’язниці «Павяк». З укриття на Ґруєцькій привезли у місце позбавлення волі 16 чоловіків та 24 жінки. Ймовірно, через три дні всіх їх розстріляли в руїнах Варшавського гетто.
З усіх мешканців бункера «Крися» врятувалися лише Орна Яґур та її чоловік Йозеф. Вони покинули схованку в саду Вольських за кілька місяців до його викриття.
Пам’ять про бункер «Крися»
У 1989 році на будинку за адресою Ґруєцька, 77, побудованому на місці колишнього бункера, була встановлена меморіальна табличка. У 1990 Мечиславу Вольському та його родині надали звання праведників народів світу за допомогу євреям у період нацистської окупації Польщі. Ці кроки стали важливим актом відновлення історичної пам’яті та заохочення до подальших досліджень періоду Голокосту.
Створення бункера «Крися» — це історія про людяність та відвагу в умовах безжальної жорстокості. Водночас він є нагадуванням про трагедію, що охопила Європу під час Голокосту. Приклад родини Вольських демонструє, що навіть у найтемніші часи є люди, готові рятувати чужі життя, ризикуючи власними.