Варшава під час Другої світової війни була місцем, де смерть чатувала на кожному кроці. У Варшавському гетто тисячі євреїв перетворилися на тіні у власному місті. Вони ховалися в підвалах, криївках, а інколи — у вузьких просторах між будинками, де не можна було навіть випрямитися. Кожна схованка була боротьбою за ще один день. Підземні бункери були надією на порятунок для тих, хто виживав у місті, що стало пасткою. Але навіть за найнадійнішими дверима панував страх: необережний звук міг стати останнім, а випадковий перехожий — зрадником, пише warsawyes.com.
Сховище родини Кучерів на вулиці Заменгофа
До початку Другої світової війни Кучери займалися столярною та будівельною справою у Варшаві. Вони мали власну майстерню на Мурановській площі. Коли німці створили Варшавське гетто, чоловікам родини Кучерів їх навички знадобилися вже для нових цілей.
Спочатку вони будували сховища для єврейських родин, які прагнули приховати свої коштовності від конфіскації німецькими загарбниками. Однак після масових депортацій євреїв до таборів смерті у 1942 році ситуація змінилася — збереження життя стало важливішим за цілісність майна. Саме тоді Кучери почали створювати добре замасковані укриття для людей, які рятувалися від переслідувань.
Будівництво сховища на вулиці Заменгофа, 56 профінансували кілька єврейських родин в обмін на місця в бункері.
Сховище розташовувалося під двома підвалами будинку. Мешканці бункера мали доступ до води й електрики. Була там і маленька кухня з димоходом, радіо. Сховище було з’єднано з міською каналізацією тунелем, що слугував аварійним виходом.
Під час повстання у Варшавському гетто в бункері на вулиці Заменгофа, 56 переховувалися близько 40 осіб. Дехто з них, зокрема Рафал, Хаїм та Ізаак Кучери, підтримували зв’язок з Єврейською бойовою організацією та брали активну участь у боях.
26 квітня 1943 року німці підпалили будинок, під яким розташовувалося сховище. Гаряче повітря швидко поширювалося. Мешканці бункера, шукаючи порятунок від вогню, перемістилися до каналізації. Проте німці пустили туди отруйний газ, змусивши людей повернутися назад. До того ж частина бункера, де зберігалася їжа, обвалилася, залишивши втікачів без припасів.
Виснажені люди місяцями боролися з голодом і хворобами. Рафала, який тяжко захворів, підпільники переправили на арійську сторону міста. Доля Ізаака та Хаїма склалася трагічно. Їх вбили поляки, які натрапили на бункер під час пошуків цінних речей у гетто.
Бункер інженера Цедербаума на вулиці Свентоєрській
У 1942 році інженер Цедербаум вирішив створити бункер на вулиці Свентоєрській. Очолити будівництво погодився Мечислав Голдман. Він був молодим інженером, який збирався втекти з гетто. Винагородою за роботу були місця для Мечислава та його брата у побудованому сховищі.
Бункер був створений у лютому 1943 року під подвір’ям одного з будинків майстерні щіткарів на вулиці Свентоєрській. Ймовірно, це був дім під номером 34.
Сховище вміщало 25 осіб. Складалося воно з кількох приміщень:
- загальної кімнати;
- спальні;
- кухні;
- складу.
У бункері був облаштований водозабір. А ще схованка була підключена одразу до трьох різних джерел електропостачання. Це дозволяло мати освітлення навіть у разі відключення основних ліній. Вхід у підвал ретельно маскувався — його приховувала масивна рухома стіна вагою дві тонни.
10 травня 1943 року німці виявили бункер інженера Цедербаума. Мешканці покинули сховище та разом з іншими групами євреїв, які ще залишалися в гетто, продовжили переховуватись у майже вщент знищеному районі. Деякі з них були озброєні та намагалися чинити опір, проте їхні можливості були обмежені через нестачу боєприпасів, продовольства й укриттів.
Бункер Анелевича
Бункер Анелевича був не лише сховищем, а й штабом підпільної збройної організації польських євреїв під час повстання у Варшавському гетто. Розташовувався він за адресою: вулиця Міла, 18.
Укриття було створене у 1943 році єврейськими контрабандистами під будинком, зруйнованим ще у 1939 році. Коли його знайшли представники Єврейської бойової організації, облаштували там штаб. У бункері були електроенергія та водопостачання. Зберігалися там запаси зброї та продовольства.
Вздовж довгого коридору сховища були розташовані кілька кімнат. Повстанці символічно назвали їх на честь місць масових убивств євреїв.
8 травня 1943 року німці оточили бункер. На той момент у ньому перебували близько 300 осіб. Частина цивільного населення здалася, але бійці Єврейської бойової організації вирішили боротися. Німці застосували газ, змушуючи повстанців обирати між загибеллю від отруєння та самогубством. Багато хто, включно з командиром Мордехаєм Анелевичем, заподіяли собі смерть. Вижили близько 15 осіб, але більшість з них згодом загинули від отриманих ран чи наслідків отруєння.
Бункер став братською могилою, оскільки після війни його не розкопували. Через подібність подій до облоги римлянами Масади у 70-х роках нашої ери, коли єврейські захисники обрали смерть замість полону, бункер Анелевича називають варшавською Масадою.
Бункер на вулиці Волинській, 11
У 1943 році під будинком під номером 11 на вулиці Волинський розташовувався бункер. Щоб у нього потрапити, треба було проскочити крізь вузький звивистий тунель довжиною близько 2 метрів. Вхід мешканці бункера замаскували. Його закрили шматком стіни будинку, що згорів. Зсередини вхід у сховище заклали цеглою.
У бункері було чотири приміщення. В одному з них облаштували піч. Через димохід можна було потрапити у бункер. У жилих приміщеннях зробили нари з цегли та дощок.
Мешканці бункера потерпали від задухи та підвищеної вологості. Проте серед тогочасних підпільних укриттів у тому, що розташовувалось у Варшавському гетто на Волинській, 11, були непогані умови проживання. Там був навіть зливний каналізаційний отвір.
За словами однієї з мешканок бункера Стелли Фідельсайт, атмосфера там була напружена. Становище жінки ускладнювалося тим, що вона була вагітна. 26-річна Стелла втратила чоловіка в перші дні повстання в гетто, тому підтримати її було нікому. На останніх місяцях вагітності Фідельсайт боялася не тільки гестапо, а й інших мешканців сховища. Безсила та хвора жінка була для них тягарем. Користі вона не приносила.
У листопаді 1943 року Стелла народила дитину. Проте умови в бункері були непридатними для догляду за новонародженим. Дитина прожила лише кілька днів. Вона померла від голоду. У грудні 1943 Фідельсайт покинула сховище та перебралася на арійську сторону Варшави, де переховувалася в різних польських домівках до закінчення війни.
У Варшавському гетто євреї не жили — вони існували в постійному страху, балансуючи між життям і смертю. Кожен закуток міг стати як порятунком, так і пасткою. Їх видавав випадковий шурхіт, спалах світла, зрадливий погляд сусіда. Попри відчай, ці люди не здавалися. Навіть коли все навколо перетворювалося на руїни, а ворог методично знищував кожне сховище, переслідувані боролися за ще один день, ще одну годину. Під час Другої світової війни Варшава стала містом-примарою, але у її найтемніших куточках жили ті, хто не скорився.