Перед тим, як нацисти з’явились у Варшаві, тут проживало понад 400 тисяч євреїв. Нова влада сформувала район, де проживав цей народ під час окупації, а потім розпочала там його тероризувати. Яким було життя варшавських євреїв у тутешньому гетто і що в результаті з ними сталось — читайте на warsawyes.com.
Передумови появи гетто у Варшаві
Восени 1939 року гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Вже наприкінці вересня польська столиця контролювалась нацистами. Як наслідок, окупаційна влада почала вчиняти злочини проти мирного населення. Особливо важко стало містянам з єврейським корінням.
Все почалось з того, що нацисти намагалися зсередини роздмухати варшавське суспільство, вони розклеювали у громадському транспорті образливі плакати про євреїв і поляків польською мовою.
Згодом нова влада прийняла рішення щодо обмеження руху варшавських євреїв, прикриваючись нібито тим, що останні є носіями інфекційних захворювань. Щоб зупинити “розповсюдження епідемій”, у низці тутешніх районів, де проживало переважно єврейське населення, було створено “карантинну зону”.
В реальності нацисти створили у Варшаві гетто. Вони виселили понад сто тринадцять тисяч поляків, а на їх місце щонайменше сто тридцять вісім варшавських євреїв заселили до гетто. Загалом у штучно створеному районі, населення якого складалося переважно з етнічних євреїв, знаходилось тридцять сім відсотків всього населення столиці, а це понад чотириста сорок тисяч мешканців. Територія варшавського гетто становила понад чотири відсотки від всієї площі міста.
Як жилось містянам у “карантинній зоні”?
Німецькі силовики установили свої блокпости, оточивши гетто з усіх боків, нікому не дозволяли його покидати. Непокірних карали ув’язненням на дев’ять років або розстрілювали. На початку зими 1941 року з’явилась стіна, щоб ніхто не втік.
Адаму Чернякову та Юзефу Шерінському було поставлено завдання створити штучний голод, щоб знищити євреїв у польській столиці. Для цього вони запровадили закон, який регулював денну норму вживання харчів містянами в межах гетто. Не більше 184 кілокалорій — саме стільки їжі на день могли споживати євреї в так званій “карантинній зоні”. Водночас зі ста десяти тисяч робітників постійну роботу мали лише двадцять сім тисяч осіб. Останні здебільшого працювали на швейному підприємстві окупаційної влади, без вихідних.
З часом в гетто через брак харчів мешканці почали голодувати. У районі зростала кількість сиріт, які просто бідували на вулицях. Також зростала злочинність, молодь доєднувалась до бандитських формувань. Разом з тим деякі “винахідники” знаходили шляхи експорту та імпорту товарів за межами гетто, але коли нацисти їх розкривали, все закінчувалось трагічно.
Водночас були в межах так званої “карантинної зони” і ті, хто не відчував вищезгаданих проблем. Серед такої “недоторканої касти” опинились, наприклад, євреї Абрам Ганцвайх та Зеліг Геллег. Останні допомагали нацистам знаходити найнепокірніших містян, контрабандистів тощо. Як наслідок, колаборанти отримували тимчасову безпеку.
Злочини проти мирного населення
У 1942 році до мешканців гетто почали доходити чутки про масове знищення євреїв у Польщі. Водночас нацистські ЗМІ поширювати новини про те, як добре живеться містянам у “карантинній зоні”. Вони писали, що очільники гетто дозволили заснувати нові школи та притулки для сиріт, але жодного слова про те, чому кількість дітей без батьків збільшується.
В липні 1942 року євреї дізнаються, що нацисти прийняли рішення щодо їхньої депортації із Варшави. Комісар гетто Гейнц Ауерсвальд спростував ці чутки. Очільник юденрату Черняков повірив, але через кілька днів виявилось, що йому збрехали.
Наприкінці липня місцева поліція кожен день заганяла до вагонів щонайменше шість тисяч євреїв, серед яких виявилась й кохана Чернякова. Зрештою, останній наклав на себе руки після того, як дізнався, що депортують також тутешніх сиріт. Всіх євреїв, за винятком тих, хто працює на підприємствах окупантів та лояльно відносився до них, виселяли на схід. Натомість незгодних розстрілювали. Нацисти обшукували домівки, коли знаходили євреїв, відразу відправляли на потяг. Також проводили спекуляційні акції, намагаючись добровільно притягнути містян до пунктів заслання, обіцяючи їм винагороду у вигляді харчів.
Паралельно єврейська підпільна організація спочатку не чинила опір, бо повірила гітлерівцям, що їх народ буде відправлений у трудові табори. На жаль, в реальності туди доїхали лише фізично здорові чоловіки, а всіх інших загнали у вагони з худобою та відправили у концтабори. Хоч гауляйтери запевняли, що нікого не відправляють “на забій”, наприклад, поширювали фейкові листи євреїв, які вже виїхали на схід. В реальності до 30 липня з варшавського гетто було вивезено шістдесят тисяч містян.
Ті, хто дожив до Треблінки, потім дізналися, що це була депортація до пекла. В серпні 1942 року двісті сиріт із гетто разом з директором сиротинця Янушем Корчаком вивезли до Треблінки. Хоч один з юденратів попросив нацистів зберегти життя викладачу, але Корчак відмовився покидати учнів.
Після заслання дітей, немічних, та робітників, окупанти почали депортувати “вищі касти”: першими депортували помічників юденрату, потім репресували єврейську поліцію та їх родини, а також всіх тих колаборантів, яким німці обіцяли безпеку.
Загалом впродовж 52 днів депортацій єврейського населення Варшави близько трьохсот тисяч мешканців залишились без домівки. Восени 1942 року із понад чотирьох тисяч варшав’ян в гетто, залишилось близько шістдесят тисяч євреїв.
Повстання варшав’ян: що сталося з рухом опору?
Під час депортації євреїв у місті було створено два військових формування: Єврейська бойова організація та Єврейський військовий союз. Перше налічувало щонайменше п’ятсот осіб під командуванням Мордехая Анелевіча, який займався ліквідацією окупантів по всій Польщі. Уродженець Варшави повернувся додому вже після заслання містян до Треблінки.
В січні 1943 року мав початися другий етап депортації місцевих євреїв до раніше згаданого смертельного пункту призначення. Завдяки збройним рухам Єврейської бойової організації та їх очільнику план нацистів зіпсувався.
З квітня по середину травня почались кульмінаційні бої між силами опору варшавського гетто та нацистами. Єврейський військовий союз, який налічував понад чотириста осіб, закликав Мордехая Анєлевіча покинути гетто, щоб воювати з окупантами, переховуючись у лісах, але варшав’янин відмовився покидати рідне місто. Анєлевіч боровся разом з іншими мешканцями під час весняного повстання.
На початку травня сили противника, які значно переважали повстанців, перемогли. Варшавські євреї були озброєні здебільшого пістолетами та вибухівкою. Виглядало дуже скрутно на фоні німецьких бойових підрозділів.
8 травня 1943 року Анєлевіч загинув. Понад сім тисяч його побратимів було вбито військами “СС”. Тих, хто вижив, було депортовано до Треблінки. Зрештою, в середині травня вищезгаданого року варшавське гетто остаточно перестало існувати.
