Знаменитий уродженець польської столиці, який від активістської діяльності у студентські роки дійшов до головування містом, багато чим ще запам’ятався. Найчастіше варшав’яни згадують саме його доволі неоднозначну каденцію на посаді міського голови. Детальніше про становлення кар’єри чиновника та чому Павла Піскорського не обрали на другий термін, а зі складу Європарламенту виключили, читайте на warsawyes.com.
З чого почався його шлях?
Павел-Бартоломей Піскорський народився 25 лютого 1968 року у Варшаві. Там майбутній відомий польський політик та науковець у сфері історії закінчив відому столичну школу імені Йоахіма Лелевеля. Через декілька років він здобув вищу освіту на історичному факультеті Варшавського університету. У ті часи Павел Піскорський також успішно написав та захистив перед науковою радою докторську працю. Темою роботи варшав’янина тоді стала історія демократичного політичного руху у вісімдесятих роках.
Водночас, крім навчанням, студент встигав відвідувати акції партії “Групи опору солідарності”. Згодом долучився до молодіжного політичного руху під назвою “Незалежна асоціація студентів”.
Наприкінці двадцятого сторіччя став одним із лідерів студентських активістських організацій у Варшаві. Піскорський найбільше запам’ятався створенням територіальних структур Ліберально-демократичного конгресу. Також варшав’янин був дебютним очільником “Фундації польсько-німецької співпраці”, яка активно займалась комунікацією зі своїми європейськими партнерами. Метою поточного об’єднання було руйнування соціально-економічних розбіжностей між Німеччиною та Польщею на початку дев’яностих років.
Розвиток політичного шляху та нагороди
У 1991 році Павел-Бартоломей вперше став депутатом нижньої палати польського парламенту. У цей період він очолив департамент з питань економічної політики, бюджету та закордонних справ. Паралельно встигав займатися проблемами демографії та міграції.
Павел Піскорський входив до списку першої національної делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. А коли прийшов час переобрання депутатів до Сейму, варшав’янин опинився за бортом польського уряду.
З поразкою він не став миритися, тому через деякий час об’єднав свою студентську організацію разом із партією “Демократичний союз”. Вже у 1997 році уродженець столиці знову увійшов до стін парламенту.
Під час третього терміну в Сеймі він працював на посаді голови Комітету національної оборони й водночас допомагав головному координатору щодо питань інтеграції Польщі до складу Альянсу північноатлантичного договору.
На зламі сторіччя варшав’яни обрали Павела Піскорського мером. Однак новий міський голова на цій посаді, здебільшого, запам’ятався скандалами, включаючи “мостову кризу” та корупційні схеми. Польські засоби масової інформації тоді повідомляли, що місцева опозиція звинувачує мера у перевищенні своїх повноважень та користуванні владою заради власних інтересів.
Після закінчення каденції Піскорського новим мером столиці став Лех Качинський. Натомість його краянин повернувся до депутатської діяльності, але вже не в складі партії “Свобода”, а як представник нового політичного руху під назвою “Громадянська платформа”.
Влітку 2004 року уродженець польської столиці був обраний депутатом Європейського парламенту. Через деякий час журналісти знайшли інформацію, що в нього є незадеклароване майно, і це спричинило скандал. Як наслідок, європейського урядовця виключили зі списку представників Варшави в стінах іноземного парламенту. Подальший політичний шлях Піскорського був доволі подібним до вищезгаданих подій. Варшав’янина знову обрали до Європарламенту. Згодом через фінансові скандали знову звільняли, але чиновник вигравав суди, тому не сів за ґрати.
Павел Піскорський протягом своєї насиченої політичної кар’єри здобув чимало нагород, відзнак, орденів тощо. Найпам’ятніші з них — премія імені Киселя та почесний знак мера Варшави Стефана Стажинського.
