Друга світова війна залишила глибокий слід в історії Варшави. Столиця Польщі стала центром боротьби проти нацистської окупації. Варшавський рух опору був одним з наймасштабніших і найорганізованіших в Європі, пише сайт warsawyes.com. Він охоплював різні соціальні групи та політичні сили. Також дізнавайтеся як діяла підпільна організація Szare Szeregi у Варшаві.
Окупація та початок опору
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а вже 28 вересня Варшава капітулювала. Окупанти встановили жорсткий режим та намагалися придушити будь-який спротив. Однак польський народ швидко організував підпільний рух, який став відповіддю на терор окупаційної влади.
Рух опору у Варшаві складався з кількох великих структур. Армія Крайова – найбільша підпільна військова організація, що діяла по всій Польщі. У Варшаві вона координувала саботаж, диверсії та організовувала збройні виступи. Також діяли Єврейський бойовий союз і Єврейська бойова організація – групи, які боролися за свободу та життя. Існували політичні та військові групи, які підтримували опір. Серед них: Польська соціалістична партія та селянські батальйони.
Загальна реакція поляків на агресію та окупацію була високопатріотична. Явище “свідомої колаборації” з окупантами не набуло поширення, хоча у період з 1943 року по 1944 рік польське підпілля за вироками спеціальних судів ліквідувало близько 2 тисяч агентів, які працювали на німецькі спецслужби.
Діяльність руху опору
Підпільники проводили операції з підриву залізничних колій, знищення німецького обладнання та зв’язку, а також вбивства високопосадовців окупаційної адміністрації. Польські розвідники передавали союзникам важливу інформацію про пересування німецьких військ, що сприяло успіху військових операцій в Європі. У той час відбувалася організація озброєння та тренувань для майбутніх бойових операцій, зокрема Варшавського повстання 1944 року. Рух опору виявляв і карав осіб, які співпрацювали з окупаційною владою або доносили на інших. Також у підпіллі організовували діяльність лікарень і пунктів допомоги для поранених повстанців, цивільного населення та біженців.
Під час окупації діяли підпільні школи, університети, театри. Це допомагало зберегти польську ідентичність і підняти моральний дух населення. В окупованій Варшаві розповсюджували підпільні газети і листівки з правдивими новинами та антинацистською пропагандою. Люди допомагали біженцям, забезпечували їх харчами, житлом і ліками.
Варшавський рух опору відіграв важливу роль у допомозі євреям. Організація “Жеґота” займалася порятунком євреїв з гетто, забезпеченням документами та прихистком. Дії руху опору у Варшаві були спрямовані не лише на збройну боротьбу, але й на підтримку населення та викриття злочинів нацизму, що зробило його однією з найпотужніших сил опору в окупованій Європі.
Варшавське гетто
У 1940 році нацисти створили у Варшаві гетто, куди примусово переселили близько 400 тисяч євреїв. У квітні 1943 року, коли німецькі війська розпочали ліквідацію гетто, його мешканці підняли збройний спротив. Попри перевагу окупантів, повстання тривало понад місяць. Це стало символом героїзму єврейського народу. У ході боїв було вбито близько 7000 захисників гетто, ще 5-6 тисяч згоріли живцем. Після придушення повстання мешканці гетто, що залишилися, були відправлені у концтабори та табори смерті. Врятуватися з Варшавського гетто під час і після повстання змогли близько 3000 осіб. Багато з тих євреїв, яким вдалося врятуватися з гетто, долучилися до партизанської боротьби та брали активну участь у Варшавському повстанні 1944 року.
Польська підпільна преса багато писала про героїзм євреїв. Деякі поляки пов’язували з боями у Варшавському гетто великі надії. Вони готові були бачити у них початок загальнонаціонального повстання.
Підпільний рух на окупованих територіях
Розбудова підпільного руху на окупованих землях проходила двома шляхами: з ініціативи еміграції й жителів окупованих земель. Ще у вересні 1939 року за наказом Головнокомандувача ПЗС у Варшаві була створена підпільна військова організація – Служба для перемоги Польщі. Її очолив генерал Міхал Токажевський-Карашевич.
Після червня 1941 року варшавське підпілля швидко зростало і зміцнювалося. Цьому сприяла зайнятість німецької адміністрації справами війни. До конспіративної діяльності переходили партії, громадські організації, окремі
групи людей. Існувало багато нелегальних військових організацій без окресленої політичної належності.
Повстання 1944 року
У 1944 році звільнення польських земель Червоною армією ставило під питання визнання поляків. Більшість польського населення, пригніченого війною та репресіями, вітала прихід Червоної армії, але віддавала перевагу легальному польському уряду у Лондоні та його осередкам в окупованій країні. Лондонське підпілля після невдалої спроби проведення операції “Буря” на східних теренах вирішило випередити радянські війська у Варшаві, підняти повстання та проголосити там владу польського уряду. 25 липня 1944 року командувач Бур-Коморовський дав наказ загонам армії сконцентруватися у районі Варшави. До прискорення акції спонукала також інформація, що надходила зі сходу. 30 липня московське радіо закликало мешканців Варшави до зброї у момент вступу радянських військ у місто. 1 серпня повстання у Варшаві почалося. Воно стало несподіванкою для усіх сторін воєнного конфлікту – німців, росіян, західних союзників. Вдалося мобілізувати до боротьби понад 36 тисяч бійців. Повсталим бракувало зброї, матеріалів, але їх відсутність компенсувалася гарячим бажанням помсти гітлерівцям та підтримкою цивільного населення столиці. Завдяки несподіваності повстанці одразу закріпилися у центрі і головних районах Варшави. 5 серпня німецькі війська перейшли до атаки на опорні пункти повстанців і відбили кілька районів. Керівники підпілля сподівалися на короткотривалий характер повстання. Вони вважали, що воно піднесе престиж лондонського уряду і змусить Сталіна рахуватися з ними. Тільки 30 серпня уряди Великобританії і США визнали повстанців союзною армією і розпочали допомогу Варшаві.
2 жовтня 1944 року Т. Бур-Коморовський підписав акт капітуляції повстанців. Згідно з ним, вони трактувались як військовополонені і скеровувалися до концтаборів, цивільне населення повинно було залишити місто. Втрати повстанців були величезні: загинуло понад 17 тисяч бійців, до 180 тисяч цивільного населення. Після капітуляції німці продовжили руйнування будівель та знищили до 80% усієї забудови столиці. Значними були втрати гітлерівців – 10 тисяч вбитими і 16 тисяч пораненими. Тож операція “Бужа” стала кульмінацією руху опору у Польщі, поразка польської армії привела до влади комуністичний режим, який вдалося повалити лише у 1989 році.
Рух опору у Варшаві став прикладом героїзму та самопожертви у боротьбі за свободу. Попри значні втрати, він зберіг польський дух і показав світу непохитну волю до опору навіть у найскладніших умовах. Пам’ять про героїв Варшави увічнена у меморіалах, музеях та на сторінках історії, нагадуючи про важливість єдності й боротьби за свої права.