Польську історію створювали не події, а люди. Звичайні люди, не супергерої чи персонажі з надзвичайними можливостями. Завдяки їм сучасники мають гідні приклади та дивовижні історії, які надихають робити цей світ кращим. У нашій статті на warsawyes.com ми хочемо поділитися неймовірною історією жінки, яка своїм героїзмом та самопожертвою вселила в серця мільярдів людей надію на краще. Ми хочемо розповісти про Стефанію Вільчинську – варшав’янку, біографія якої не залишить вас байдужим.
Біографія Стефанії Вільчинської
Ім’я Стефанії Вільчинської знайоме багатьом, адже вона була соратницею видатного педагога, лікаря, публіциста, громадського діяча Януша Корчака, який, рятуючи дітей євреїв, загинув у таборі смерті. Однак мало хто знає, що у порятунку дітей Корчаку допомагала тендітна та смілива Стефанія Вільчинська. Вона також була вихователькою та педагогом.
Стефанія Вільчинська народилася 26 травня 1886 року у Варшаві в заможній родині з єврейським корінням. Навчалась у приватній школі у Варшаві, згодом вступила на факультет природничих наук університету в Бельгії та здобувала освіту у Женевському університеті в Швейцарії. Незважаючи на можливості проживати та реалізувати себе за кордоном, Стефанія Вільчинська завжди жадала повернутися в рідну Варшаву і саме там працювати. Тому після декількох років життя за кордоном, Стефанія Вільчинська повернулась до Варшави.
Її освіта дозволила Вільчинській обіймати найпрестижніші посади. Однак Стефанію це не цікавило: ще з юних літ вона бажала допомагати людям, які цього потребують. Тому після повернення вона почала волонтерити у притулку для сиріт з єврейських родин.
Свою роботу Стефанія Вільчинська розпочала з того, що самотужки полагодила притулок, який був у занедбаному стані. Через це її призначили на керівну посаду. Однак її життя кардинально змінила зустріч та знайомство з Янушем Корчаком.
Будинок сиріт та вклад Стефанії Вільчинської у його розвиток
Знайомство з Янушем Корчаком, який був однодумцем Стефанії, стало початком створення Будинку сиріт для єврейських дітей у Варшаві. На той час Януш Корчак був активним реформатором освітньої та педагогічної системи. Тому в новоствореному закладі було реалізовано всі новаторські виховні та педагогічні методи, які розвивають у дітей почуття власної гідності.
Будинок сиріт виконував значно більше функцій, аніж звичайні заклади такого типу. Він мав власну “конституцію”, дитячий парламент, суд та судову раду. У Будинку діяли правила, які дозволяли дітям рости, навчатися та розвиватися у сприятливому середовищі. Стефанія Вільчинська проводила у Будинку сиріт увесь свій час. Вона була не просто вихователькою та педагогинею. Стефанія Вільчинська стала матір’ю для всіх осиротілих дітей. Робота в Будинку сиріт стала справою життя Стефанії Вільчинської.
У період, коли Януш Корчак був змушений покинути Варшаву, Стефанія Вільчинська керувала будинком. У міжвоєнний період Стефанія Вільчинська хотіла переїхати за кордон, але як тільки почалася Друга світова війна вона вирішила повернутися в рідну Варшаву, зокрема до дітей, над якими опікувалась багато років.
Після окупації Варшави, Будинок сиріт було переведено в гетто. Хоч Стефанія Вільчинська та Януш Корчак мали можливість завчасно покинути територію гетто, вони відмовилися від цього і прийняли рішення залишитися в будинку разом із сиротами.
Подвиг Стефанії Вільчинської
Кожен день міг бути останнім. У такому передчутті Стефанія Вільчинська разом із Янушем Корчаком та дітьми перебували в гетто. У 1942 році було ухвалено рішення депортувати Будинок сиріт у табір смерті. Тоді вже було втрачено будь-яку надію на порятунок.
6 серпня 1942 року, ранок, команда всім шикуватися в колони, потяг в один кінець – у Треблінку. Викладачі, хоч і могли покинути притулок, вирішили залишитися з дітьми.
Перший загін вів Януш Корчак, другий – Стефанія Вільчинська.
Стефанія Вільчинська разом з дітьми та своїм колегою героїчно загинула у газовій камері.
Через рік після загибелі Стефанію Вільчинську було нагороджено срібним Хрестом Заслуги. У 2004 році на світ вийшла її книга “Слово дітям і педагогом”. Історії життя Вільчинської присвячено багато книг та стрічок, адже варто нагадувати сучасникам про героїчні подвиги звичайних людей.