Державний діяч, громадський активіст, який до кінця залишився зі своїм народом у найтрагічніші дні 1939 року. Його постать символізує відповідальність, відвагу і самопожертву. Старжинський став уособленням стійкості Варшави перед лицем німецької агресії під час початку Другої світової війни, пише warsawyes.com.
Біографія
Стефан Старжинський народився 19 серпня 1893 року у Варшаві. З дитинства Стефан виявляв інтерес до гуманітарних наук, особливо до історії, філософії та політики. В юному віці вступив до Гімназії імені Замойського у Варшаві. Вищу освіту здобував у Варшавському університеті, де поглиблював знання у сфері державного управління та статистики. Перебуваючи за кордоном, Старжинський познайомився з ідеями європейського лібералізму, а також з працями соціальних реформаторів, що згодом вплинуло на його погляди щодо ролі держави.
Під час Першої світової війни Старжинський вступив до Польської військової організації (POW) — підпільної структури, створеної за ініціативи Юзефа Пілсудського для підготовки до боротьби за незалежність Польщі. Його участь у цій організації не лише продемонструвала патріотизм, але й дозволила встановити зв’язки з ключовими фігурами майбутньої політичної еліти Другої Речі Посполитої. Після проголошення незалежності Польщі у 1918 році, Старжинський швидко влився у ряди державного апарату. Він розпочав службу у Міністерстві внутрішніх справ, де займався питаннями адміністративної реформи, громадського порядку та національних меншин. Його професійна компетентність і принциповість сприяли швидкому кар’єрному зростанню.
У 1926 році, після перевороту Пілсудського, Старжинський приєднався до табору санації — політичного руху, який прагнув “оздоровлення” польської політики, усунення корупції та підвищення ролі держави в модернізації країни. Його призначили віцевоєводою Волинського воєводства, де він активно займався розвитком інфраструктури, просвітництвом і налагодженням міжетнічних відносин. Його робота у регіональній адміністрації, відданість державним цінностям і близькість до політичного середовища Пілсудського зробили його перспективним кандидатом на вищі посади.
Обрання на посаду мера Варшави
У 1934 році Стефана Старжинського було призначено президентом Варшави . Це рішення було підтримане табором санації, який прагнув поставити на чолі столиці не лише адміністратора, а й ідеолога модернізації, здатного реалізовувати державницьке бачення Юзефа Пілсудського на місцевому рівні.
Старжинський сприймав Варшаву не просто як адміністративний центр, а як обличчя всієї Польщі, її візитівку та модель майбутнього. Він ініціював широку програму урбаністичних реформ, яка охоплювала:
- розширення та модернізацію водогонів і каналізаційних мереж, щоб забезпечити санітарну безпеку міста;
- розвиток громадського транспорту, зокрема покращення мережі трамваїв і прокладання нових маршрутів, що з’єднували центр з передмістями;
- будівництво муніципального житла, яке було доступним для робітників та службовців;
- озеленення міста, створення нових парків і скверів, що мало позитивно вплинути на якість життя варшав’ян.
Особливу увагу Старжинський приділяв сфері освіти й культури. За його каденції у Варшаві відкривалося чимало нових шкіл, зокрема у районах, які раніше не мали відповідної інфраструктури. Паралельно з цим розвивалася мережа публічних бібліотек, музеїв, спортивних майданчиків і стадіонів.
Окремим напрямком стала турбота про соціально вразливі верстви: сиріт, безробітних та людей з інвалідністю. За ініціативою мера у місті почали діяти соціальні їдальні, притулки для безхатченків і програми безоплатної медичної допомоги для незаможних. Старжинський також виступав ініціатором національних кампаній з патріотичного виховання молоді, активно підтримував розвиток скаутського руху, залучав місто до загальнодержавних проєктів, пов’язаних з вшануванням пам’яті польських героїв. На міжнародному рівні його зусилля сприяли підвищенню авторитету Варшави. Місто дедалі частіше ставало майданчиком міжнародних конференцій, виставок і культурних заходів, що лише закріплювало його статус як європейської столиці. Саме у період його каденції Варшава 1930-х років почала перетворюватися з колишньої російської периферії на сучасне західноєвропейське місто — з прозорим муніципальним управлінням, активним громадським життям і великими амбіціями.
Початок Другої світової війни
Найбільшим випробуванням у житті Стефана Старжинського став початок Другої світової війни. Варшава, як столиця, стала однією з головних цілей ударів. Уже з перших днів війни місто зазнавало масованих бомбардувань, які нищили не лише військові об’єкти, а й житлові квартали, лікарні, школи. Населення опинилося в умовах гуманітарної катастрофи. У ситуації, коли уряд Польщі, президент та військове командування евакуювалися, щоб продовжити боротьбу з іншої частини країни, Стефан Старжинський свідомо вирішив залишитися у Варшаві. Його рішення мало виняткове символічне й моральне значення: він став єдиною високопосадовою цивільною особою, яка не залишила столицю і не втекла від відповідальності перед громадянами.
Уже 8 вересня 1939 року розпочалася облога Варшави, яка тривала до 28 вересня. У цей період Старжинський очолив Цивільну оборону міста, яка координувала зусилля міської адміністрації, пожежників, медиків, муніципальних служб, добровольців та залишків польських військових підрозділів. Він не лише давав розпорядження — Старжинський був фізично присутній на вулицях, у лікарнях, у притулках для мирного населення. Він власними очима бачив руйнування і смерть, але щодня знаходив сили виступати по міському радіо, звертаючись до мешканців Варшави зі словами підтримки та закликами до єдності. Його радіозвернення стали легендарними, а сам Старжинський — живим символом спротиву.
Паралельно з моральною підтримкою, мер займався організацією евакуації поранених, розподілом харчових запасів, води, медикаментів, а також створенням тимчасових сховищ і шпиталів. Разом з працівниками міських служб він координував прибирання завалів, рятування людей з-під руїн, забезпечення поховань загиблих. Коли 28 вересня 1939 року, після облоги та тисяч загиблих, Варшава капітулювала, Стефан Старжинський був серед останніх, хто підписував умови здачі, захищаючи цивільне населення та намагаючись уникнути ще більшого кровопролиття.
Арешт і загибель
7 жовтня 1939 року Стефана Старжинського заарештувало гестапо. Спочатку його утримували у варшавській тюрмі Pawiak, відомій своєю жорстокістю й тим, що вона була основною слідчою катівнею для польського спротиву. Там він зазнавав численних допитів і катувань. Згодом його перевели до одного з нацистських концтаборів. Обставини його смерті залишаються не до кінця з’ясованими. За одними даними, його розстріляли на початку 1940 року. Інші джерела стверджують, що він загинув внаслідок жорстоких катувань ще наприкінці 1939 року. Тіло Старжинського так і не було знайдено, а його місце поховання залишається невідомим. Проте після війни польська влада офіційно визнала його жертвою нацистських репресій і посмертно нагородила Орденом Білого Орла — найвищою державною нагородою Польщі.
У 2008 році у Варшаві було відкрито бронзовий пам’ятник Стефану Старжинському. Він зображений у моменті, коли звертається до мешканців Варшави під час обстрілу — образ, що закарбувався у пам’яті кількох поколінь. Цей пам’ятник став центральним місцем вшанування пам’яті про оборону Варшави.
