Одна з ключових постатей польської історії 20 століття, яка відіграла складну й неоднозначну роль у долі Варшави під час Другої світової війни. Архітектор за освітою, солдат Армії Людової, політик і державний діяч — він встиг стати не лише мером польської столиці, а й пізніше міністром оборони, пише warsawyes.com.
Біографія
Маріан Спихальський народився 6 грудня 1906 року у місті Лодзь. Походив з польської родини робітничого класу. Після завершення початкової та середньої освіти переїхав до Варшави, де вступив до Варшавської політехніки. У 1931 році здобув диплом архітектора, спеціалізуючись на проєктуванні громадських споруд. Як молодий спеціаліст працював у Варшавському муніципалітеті, брав участь у модерністських містобудівних проєктах, зокрема у плануванні житлових масивів.
У міжвоєнний період активно цікавився політикою. Ще у студентські роки долучився до лівих інтелектуальних кіл, а згодом став членом Комуністичної партії Польщі (КПП), яка на той час була поза законом. Участь у цій забороненій організації зробила його фігурантом поліційних наглядів, хоча до арештів у ті роки справа не дійшла. З ідеологічного погляду Спихальський був переконаним марксистом. Його світогляд сформувався під впливом подій Жовтневої революції та поширення комуністичних ідей у Центральній Європі.
З початком Другої світової війни у 1939 році, коли Німеччина окупувала Польщу, Спихальський пішов у підпілля. У 1942 році став одним з співзасновників і керівників Гвардії Людової, збройного формування, створеного з ініціативи комуністів і підтриманого радянською розвідкою. Після реорганізації цього руху в Армію Людову, Спихальський став начальником штабу, тобто другою людиною у командуванні після генерала. Брав участь у підготовці диверсійних акцій проти німецьких окупантів, а також у формуванні мереж впливу комуністів у польському підпіллі.
Призначення “мером” Варшави
Технічно Маріан Спихальський не був обраним або призначеним мером Варшави згідно з формальними нормами міського самоврядування. Під час Другої світової війни Польща була окупована, а вся система місцевої влади ліквідована окупаційною адміністрацією. Після розгрому Польщі у 1939 році управління Варшавою перебрало на себе німецьке керівництво, очолюване нацистським ставлеником — губернатором Людвіґом Фішером. Будь-яка легальна польська адміністрація була заборонена. У цих умовах у місті почали формуватися підпільні органи управління, які функціонували паралельно з окупаційними структурами. З боку лондонського уряду в екзилі діяла Делегація уряду, яка координувала роботу цивільного підпілля, організовувала суди, освіту, соціальну допомогу. Водночас на противагу їй виник комуністичний рух, зорієнтований на Москву — спершу Гвардія Людова, потім Армія Людова, а згодом — Польський комітет національного визволення (ПКНВ), створений у 1944 році у Любліні за підтримки СРСР. ПКНВ позиціював себе як легітимну виконавчу владу у “звільненій” Польщі й швидко формував нову адміністрацію на місцях. Варшава, як символ національного опору і майбутньої столиці соціалістичної Польщі, мала величезне значення. Після Варшавського повстання у серпні-жовтні 1944 року та відступу німецьких військ перед наступом Червоної армії, місто залишилося майже безлюдним і зруйнованим на понад 80%. Саме тоді, 17 січня 1945 року, радянські війська увійшли у столицю, а разом з ними — представники ПКНВ і кадри комуністичної адміністрації.
Маріан Спихальський, як активний діяч Польської робітничої партії та один з керівників Армії Людової, був серед тих, кого Москва розглядала як надійного адміністратора для ключових посад у повоєнній Польщі. Його кандидатура на керівництво Варшавою виглядала логічною — він був варшав’янином, добре знав місто, мав технічну освіту (архітектор), військовий і політичний досвід, а головне був повністю лояльним до радянської лінії. Хоча його посада офіційно не іменувалася “мером” у традиційному розумінні, фактично саме він виконував функції голови міського управління у перші критичні післявоєнні місяці.
Діяльність у зруйнованій столиці
У січні 1945 року, коли радянські війська увійшли до Варшави, місто було майже повністю знищене. За різними оцінками, до 85% будівель лежали у руїнах. Населення, яке до війни сягало понад 1,3 мільйона осіб, зменшилося до кількох тисяч. Варшава була містом-привидом, засипаним попелом та уламками.
У таких умовах перед новою адміністрацією, зокрема перед Маріаном Спихальським, постало завдання не просто відновити керованість, а буквально зібрати столицю з уламків. Він очолив Надзвичайну державну комісію з організації тимчасової адміністрації міста. Перші кроки були суто практичними: забезпечити дах для тих, хто повертався, відновити водопостачання та електрику, відкрити хоча б мінімальні пункти харчування, почати прибирання руїн. Були мобілізовані спеціальні бригади, а також волонтери.
Окреме значення мала спроба зберегти те, що залишилося від історичної Варшави. Завдяки ініціативі архітекторів і міських планувальників вже у 1945 році було ухвалено рішення про відновлення Старого міста з максимальною історичною точністю. Спихальський, як архітектор за освітою, активно підтримував цей підхід.
Політичний режим
Тоді відбувалося переформатування владної вертикалі. Спихальський, як представник комуністичної Польської робітничої партії (PPR), мав завдання не лише господарське, а й ідеологічне — закласти основи нового політичного режиму. Він сприяв заснуванню місцевих комітетів, які мали замінити довоєнні органи влади, контролював діяльність преси, брав участь у реалізації земельної реформи. Проголошувалося, що Варшава має стати зразком “нової соціалістичної столиці”, символом оновленої Польщі під керівництвом робітничого класу. Разом з тим політика Спихальського та його оточення викликала спротив серед значної частини польського суспільства, особливо серед колишніх учасників Армії Крайової, які вважали нову владу маріонетковою і залежною від СРСР. Десятки тисяч колишніх солдатів підпілля стали жертвами репресій. Варшава, яка ще не встигла оговтатися від німецької жорстокості, стала свідком нової хвилі арештів і політичного переслідування — вже з боку комуністичного режиму. У цьому контексті діяльність Спихальського оцінюється неоднозначно: з одного боку, він був відбудовником і кризовим менеджером, з іншого — інструментом інсталяції тоталітарної влади.
Діяльність після Другої світової війни
У 1945–1949 роках він був заступником міністра національної оборони, а з 1956 року — міністром оборони Польщі. На цій посаді Спихальський проводив політику радянізації війська, активно співпрацював з Москвою та входив до складу Варшавського договору. Однак його перебування на найвищих посадах не було довгим. У 1970 році, після масових протестів на Балтійському узбережжі й змін у керівництві партії, він був усунутий з посади і відійшов від активної політики. Решту життя провів у тіні, формально залишаючись почесною фігурою у державному апараті.
Маріан Спихальський помер 7 червня 1980 року у Варшаві. Його поховали на військовому кладовищі Повонзки, як високопоставленого діяча ПНР. Після падіння комуністичного режиму у 1989 році його постать зазнала переоцінки — частина суспільства вважає його відбудовником Варшави, інші ж — символом залежності Польщі від СРСР.