Після відновлення незалежності Польщі у 1918 році у країні зародилися дві паралельні течії анархістського руху, які обрали різні шляхи для реалізації своїх ідей. Перша, легальна, була відома як колективний напрям. Друга ж, таємна й радикальна, була представлена анархо-комуністами та анархо-синдикалістами, за якими пильно стежила поліція. Саме з цього підпілля під час Другої світової війни постала організація «Wolność». Далі на warsawyes.com.
Історія заснування та розвитку синдикалістської організації «Wolność»
У 1940 році Веслав Протшке очолив синдикалістську організацію «Wolność» у Варшаві. Вона бачила порятунок польського народу не у відновленні довоєнного буржуазного ладу, а у побудові нової та справедливої системи. Ентузіасти наполягали на повному усуспільненні не лише засобів виробництва, але й обміну — землі, сировини, транспорту, комунікацій, банків, торговельних установ і навіть прибуткової нерухомості.
Першим вагомим зовнішнім проявом діяльності синдикалістської організації «Wolność» стало видання восени 1940 року газети «Polska dla Ludu». Цей часопис разом з подальшими мав чітко виражену антидержавну риторику, обстоюючи за ліквідацію будь-яких форм як окупаційної, так і буржуазної централізованої влади. Згодом спільнота налагодила власне підпільне друкарство, з якого почали виходити двотижневик «Walka Ludu», військовий бюлетень «Towarzystwo Pancerny», а також програмні брошури. У Кельце діяла Rewolucyjna Agencja Prasowa, яка поширювала ті ж ідеї серед місцевого населення.
Збройний опір набрав найбільшого розмаху у регіоні Кельце, де бойовий підрозділ синдикалістської організації «Wolność» під керівництвом Станіслава Яніста регулярно атакував ворожі об’єкти. Визнавши потребу у спільній боротьбі проти нацистів, анархо-синдикалісти увійшли до складу Армії Крайової у травні 1943 року. Водночас зміцнювалася кооперація між «Wolność» та Związek Syndykalistów Polskich. Коли у лютому 1944 року нацисти знищили головну друкарню першої спільноти, друга оперативно передала їй нове устаткування.
У розпал Варшавського повстання анархо-синдикалісти сформували окрему бойову одиницю — Синдикалістську бригаду, до якої долучилися і євреї, врятовані з гетто. Вони відповідали за оборону ключових позицій у центрі міста. У вересні 1944 синдикалістська організація «Wolność» ініціювала зустріч представників лівих сил, намагаючись об’єднати політичний фронт навколо своєї «Платформи робітничого руху у Польщі». Однак спроба створити спільну ліву коаліцію зазнала невдачі, оскільки їхні ідеї не привернули належної уваги.
Після падіння Варшавського повстання у жовтні 1944 року одна частина бійців потрапила у полон, а інша — переховувалися у підземних сховках. Лише з приходом Червоної армії у січні 1945 року вдалося вийти з підпілля. До кінця року лідери Związek Syndykalistów Polskich закликали до легалізації, щоб їхні прихильники налагоджували діалог з новою владою. Цей крок став фатальним для деяких: частину активістів заарештували за політичні переконання.
Визнання та значення діяльності синдикалістської організації «Wolność»
Синдикалістська організація «Wolność» залишила виразний слід у політичній та ідеологічній історії спротиву Польщі. Кілька сотень її активних членів були як представниками заводської праці, так і освіченою міською верствою. Вони діяли не лише у Варшаві, але й у Кракові, Кельце та Ченстохові. Завдяки власним друкарням вони забезпечували систематичне інформування прихильників, критикували нацистську владу та потенційне повернення до буржуазної Польщі. Однак ідеологічне бачення майбутнього спільноти було значною мірою утопічним. Уявлення про повну ліквідацію капіталізму та побудову системи прямої демократії через негайну революцію не відповідало реаліям польського суспільства того часу.
