Друга світова війна, зокрема Варшавське повстання, – це складний період для жителів польської столиці. Коли в повітрі вже було відчутно запах війни, чимало варшавців ревно подались у релігію, пише сайт warsawyes.com. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про діяльність варшавських костелів під час повстання у місті.
Початок повстання
1 серпня 1944 році у Варшаві пролунали перші вибухи, які свідчили про початок повстання. Тоді звук літургії, який лунав по всій столиці, змінився на постійні постріли. Через кілька днів деякі костели були зруйновані. Німецька влада запровадила у місті комендантську годину, через що містяни не могли вільно відвідувати служби Божі. Тому у дворах варшавці збирались для спільної молитви, а також будували невеличкі каплички біля власних будинків.
Внаслідок Варшавського повстання столиця дуже змінилась, зокрема як і релігійне життя міста. На початку 30-х років у Варшаві було понад 66% католиків. Єврейська громада сягала 30% з усіх мешканців. Решта варшавців переважно були лютеранами та кальвіністами, методистами та православними. Набагато менше було маріавітів, старокатоликів, мусульман і неконфесійних.
Як змінилось місто під час Другої світової війни
Загалом п’ять років окупації Варшави неабияк вплинули на релігійну структуру міста. В одному з польських архівів зазначено, що після ліквідації гетто у 1944 році у столиці налічувалось близько 90% католиків.
Протягом усієї війни костели були відкриті для кожного, попри те, що на вулицях точились затяті бої. У деяких варшавських святинях були організовані госпіталі, де рятували життя пораненим. Також релігійні громади відкривали свої монастирі, в яких активно допомагали військовим. До прикладу, були створені польові шпиталі та санітарні пункти, а сестри, які проживали у монастирях, тримали пекарню, яка забезпечувала столицю хлібом, і кухню, де подавали їжу.
Траплялись випадки, що німецькі війська використовували костели у своїх цілях. До прикладу, одним з мовчазних свідків війни став костел святого єпископа Станіслава, який був розташований на Волі, адже саме там вороги створили концентраційний табір і проводили там масові вбивства. 8 серпня 1944 році у святині розстріляли трьох священників цієї парафії. Деякі костели у місті стали важливими оборонними пунктами для повстанців. Після закінчення війни у таких соборах проводили спокутні служби, загладжуючи святотатство бойових дій на їх території.
Коли Варшаву захопили німці, то у місті почали спільно молитись віряни різних конфесій. Усе через те, що у повітрі витав страх втратити власне життя, тож варшавцям було байдуже хто і що сповідує. Вони вірили, що за допомогою спільної молитви зможуть врятувати себе від біди. Тож протестанти часто брали участь у святих Месах, а католики – в євангельських службах.
Також варшавське духовенство допомагало єврейській громаді міста. У 1942 році сестра Матильда Геттер, яка була настоятелькою Zgromadzenia Franciszkanek Rodziny Maryi, вирішила прийняти у себе дітей з гетто. У результаті місцевим монахам вдалось врятувати від смерті сотню людей.
У Варшаві ще діяли таємні релігійні об’єднання. Чимало католицьких священників були членами підпільства. Також під час повстання у місті відбувались свята Меса на подвір’ї, сповідь на городі чи в кінозалі, вінчання тривалістю сім хвилин, масовий похорон жертв рейду на філармонію. І це не було чимось незвичним для жителів столиці. Також священники давали колективне відпущення гріхів. Це дозволялось тоді, коли існувала безпосередня загроза смерті і отець не мав змоги індивідуально вислухати сповідь усіх охочих.