15 червня 1934 року, рівно о 15:40 на одній із найспокійніших та найтихіших вулиць Варшави пролунало декілька вибухів, які забрали життя міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Міністр помер після двох годин у лікарні, так і не опритомнівши. Це було найгучніше політичне вбивство та терористичний акт перед Другою світовою війною, який набув резонансу у всьому світі, пише warsawyes.com.
У нашій статті ми розповімо про причини та деталі замовного вбивства та розкриємо таємниці, які з часом загубились у сторінках історії.
Діяльність Броніслава Перацького: ким був відомий польський політик?
Броніслав Перацький – польський політик, військовий та державний діяч, міністр внутрішніх справ Польщі упродовж 1931-1934 років. Перацький був одним із очільників політики пацифікації українців у 1930-1932 років, через що був страченим членом ОКН Григорієм Мацейком.
Броніслав Перацький, незважаючи на кар’єру у Польщі, походив із Західної Галичини. Він народився 28 травня 1895 року у місті Горлиці у родині начальника фінансової сторожі. Під час Першої світової війни брав участь у військових формуваннях, зокрема у легіонах Пілсудського.
У 1918 році Перацький став членом Польської військової організації. Цього ж року він взяв участь в українсько-польській війні. Перацький був прихильником політики збереження та просування національно-культурних прав українців на окупованих землях для того, щоб перетворити їх на лояльних громадян Польщі. У 1920 році Перацький був провідним діячам так званого «санаційного режиму» та виступав за проведення політики «сильної руки». Із 1930 року міністр розпочав керувати каральними заходами щодо українського населення на Лемківщині, Волині та Поліссі.
Чому вбивство Перацького було замовним?
Вбивство міністра Перацького було замовленим ОУН. Воно позиціонувалась як вирок революційного трибуналу за низку злочинів перед українцями. Найбільшим злочином Перацького була постійна пацифікація українського населення.
Рішення про вбивство було ухвалено під час одного з зібрань ОУН у квітні 1933 року. Зібрання організував Євген Коновалець. До вбивства причетний і найвідоміший учасник ОУН Степан Бандера. Саме він ухвалив рішення щодо виконання страти. Деталями акції повністю керував Микола Лебедь. Замовне вбивство від А до Я готували у Варшаві.
Бомбу, якою мали вбити міністра, готував піротехнік ОУН Ярослав Карпинець у Кракові неподалік Дембніцького ринку. Виконавцем замовного вбивця призначили добровольця Григорія Мацейка, який також був членом ОУН.
Після вбивства Мацейку вдалося уникнути арешту. Але така доля не спіткала Бандеру та інших учасників страти: всіх заарештували та засудили до страти під час Варшавського процесу.
Замовне вбивство міністра Перацького викликало низку подальших репресій (у Березі-Картузькій було засновано спеціальний політичний концтабір). Проте польська влада більше не мала можливостей приховувати таку актуальну «українську проблему», яка відразу набула міжнародного розголосу. Авторитет Організації Українських Націоналістів істотно зріс як і серед українців у Польщі, так і серед корінного населення на теренах України.
Перебіг замаху на міністра: деталі злочину
День вбивства було детально описано Петром Мірчуком. Він говорить, що у день страти (15 червня 1934 року) Мацейко, маючи зі собою підготовлену бомбу, пішов під будинок клубу, де власне і відбулося вбивство. Бомба була виготовлена у краківській хімічній лабораторії за сприянням ОУН. Також Мацейко мав із собою револьвер «Гішпан», який він привіз зі Львова.
Убивця мав наказ: у той момент, коли міністр буде знаходитися максимально близько до Мацейка, він повинен був надавати на бомбу так, аби повністю роздушити скляну рурку. Після цього мав би пролунати фатальний вибух. За попередньою домовленістю Мацейко мав загинути разом із Перацьким.
У той час на вулиці мали знаходитися напарники Мацейка Лебедь та Гнатківська. Вони повинні були подати знак убивці, якраз у той момент, коли міністр вийде з автомобіля.
Перацький приїхав як зазвичай біля третьої години дня. Мацейко відразу ж підійшов до жертви та сильно натиснув на бомбу, як йому і наказали. Проте вибуху не сталося. Згодом, після експертизи, було виявлено, що скляна рурка бомби була значно міцніша і тому Мацейко не міг роздушити її однією рукою.
Мацейко за лічені секунди вирішив змінити план вбивства. Він відразу помітив, що бомба не спрацює. Тому він витягнув свій револьвер, підбіг до Перацького та здійснив декілька вистрілів впритул. Перацький помер у реанімації.
Мацейко ж відразу втік із місця злочину. Подейкують, що він пішки пройшов більше п’ятдесяти кілометрів поза межами Варшави, на невеликій станції сів на потяг та поїхав до Любліна, де відразу відвідав члена ОУН Якова Чорнія. Чорній прийняв Мацейко і той переночував у нього, чекаючи на наступні розпорядження.
Доля вбивці: як склалось життя Мацейка?
Із Любліна Григорія Мацейка переправили до Львова 5 серпня 1934 року. Відомо, що він перетнув кордон у Ясині, що на Закарпатті, та відправився у конспіративну квартиру у Львові. Проте довго на рідній землі Мацейко не затримався і через деякий час емігрував до Аргентини. Слідство дуже довго відшукувало шляхи перетину кордону Мацейком, оскільки втечу з Польщі він вчинив максимально приховано, без жодних слідів.
Єдине, що залишилось у Львові, так це револьвер Мацейка, який убив не одну людину. Із револьвера Мацейка було вбито директора філії Академічної гімназії Івана Бабія, якого підозрювали у намовлянні учнів до співпраці з поляками, та Якова Бачинського – таємного агента поліції. Якраз таки один револьвер став доказом причетності учасників ОУН до організації вбивств вищезгаданих осіб.
Рівно через два дні після вбивства Перацького, 17 червня 1934 року, професор Львівської політехніки Ігнатій Мосціцький ухвалив рішення створити спеціальних місць ізоляції для громадян, які можуть впливати на спокій та порушувати безпеку і громадський порядок. Саме тоді у Польщі створили перший та єдиний табір: 12 липня 1934 року неподалік Береза-Картуська (зараз це Білорусь), у таборі ізолювали всіх причетних до вбивства. Зауважимо, що «ізоляція» відбулася без судового процесу та тривала три місяці.
Після переїзду до Аргентини Мацейко розпочав влаштовувати своє життя під іншим іменем. Він знову одружився. Проте після розлучення поліція дізналася, що насправді Петро Книш видає себе за зовсім іншу особу. Із цього часу Мацейко багато переховувався та регулярно змінював своє місце проживання.
Мацейко працював у Сан-Ніколас Саміс у майстернях на різноманітних металургійних підприємствах. Згодом Мацейко змінив ім’я на литовське – Pedro Ovilavičius.
Незважаючи на те, що Мацейко народився на Львівщині, його поховали на місцевому цвинтарі у Ланусі. Лише у 1972 році його останки перенесли до гробівця, який спеціально побудували за сприянням Комітету охорони могили Г. Мацейка. Товариство ОУН в Аргентині спонсорувало спорудження мармурованого пам’ятника з його портретом.
Броніслава Перацького – жертву Мацейка, поховали у місті Новий Сонч. У багатьох містах Польщі названо вулиці ім’ям міністра. Навіть у Львові у 1934 році з’явилася вулиця Перацького (зараз це вулиця Залізнична).