Один з найвідоміших мерів за всю історію польської столиці. Чиновник до останнього залишався в оточеному місті зі своїми громадянами під час Другої світової війни. Навіть в сучасні дні Стефана Стажинського варшав’яни поважають за добу його правління. Детальніше про біографію місцевого політика та яка доля його спіткала — читайте на warsawyes.com.
Хто такий Стефан Стажинський?
19 серпня 1893 року у польській столиці народився її майбутній міський голова — Стефан Броніслав Стажинський. У родині незаможного шляхтича-чиновника й вчительки хлопець виростав на історіях матері про Національно-визвольні повстання дев’ятнадцятого сторіччя. В його родині навіть були учасники та загиблі в результаті боротьби за незалежність держави. Підростаючи, Стефан читав твори видатних польських класиків тієї доби, наприклад, Сенкевича або Жеромського. Усе це сформувало у ньому особливі почуття до батьківщини.
В юнацькому віці вже робив перші кроки у підпільницькій діяльності, тричі його за це затримували. Його старший брат Роман заснував революційну організацію серед молодих поляків, які потім приєдналися до знаменитого польського легіону. В складі повстанців Стефан також брав участь у низці боїв під час Першої світової війни. Стажинський дослужився до звання капітана та двох Хрестів хоробрих — однієї з головних військових нагород у Польщі. Проте після закінчення війни Стефан не захотів продовжувати займатися військовою діяльністю. Натомість обійняв посаду генерального секретаря Польської спеціальної реевакуаційної комісії у російській столиці.
Впродовж наступних років Стажинський працював на різних посадах: у Міністерстві фінансів, у Банку національного господарства, у Вищій торговельній школі. А потім почалась його політична кар’єра, і, зрештою, на початку осені 1934 року офіційно став новим мером Варшави.
Чим займався міський голова до та під час війни?
З моменту вступу на посаду міського голови він заявив про амбітні проєкти, націлені на покращення доброустрою Варшави. Здавалося, нічого нового — популістичні промови, емоційний тон та багато-багато обіцянок. Проте у випадку Стефана Стажинського був головний нюанс — він своє слово стримав. Власне, стримані обіцянки стали його головними аргументами, чому варшав’яни мають підтримувати нового “господаря Варшави”.
У місті почали з’являтися нові житлові квартали, навчальні, освітні та культурні заклади, а також критично важлива інфраструктура. А ще дуже багато чого планувалось зробити, аби місце, де народився Стажинський, стало величним європейським містом. Але, на жаль, для варшав’ян та їхнього лідера всі плани перекреслила війна.
Трагічний 1939 рік для міського голови почався задовго до вторгнення німців на територію Польщі, оскільки у травні після двох років боротьби з хворобою померла кохана дружина Стефана. Йому вдалося вийти із депресивного стану тільки завдяки роботі. Водночас чоловік написав власний заповіт, бо відчував, що наближаються трагічні події.
Влітку чиновник вже готував Варшаву до оборони, а в серпні закликав мешканців допомогти копати окопи та інші фортифікаційні укріплення. На заклик мера тоді відгукнулось понад шість тисяч варшав’ян у будні дні, а у вихідні вийшло на вулицю двадцять тисяч. Однак підготовка не могла бути ідеальною, оскільки досі не було відомо, коли потрібно буде дати бій, та як воно відбуватиметься.
Слово “хаос” найкраще характеризує атмосферу у місті з початком вторгнення німців у Польщу. Містяни переживали емоційні гойдалки, а меру Варшави прийшла повістка. Коли Стажинський прийшов до відповідної установи для мобілізованих, виявилось, що це була помилка. Однак колишній військовослужбовець та міський голова у 1939 році вирішив одягти військову форму, але, виконуючи особисте “бойове завдання” як мер столиці Польщі. Його метою було не дати ворогам захопити Варшаву. Це відбувалось на фоні втечі гаранта держави та більшої частини уряду у 1939 році.
Водночас чоловік заснував серед містян громадську варту, яка співпрацювала з органами безпеки й виконувала їхні розширені функції. “Територіальна оборона” часів Другої світової війни діяла, в першу чергу, як контрдиверсійна боротьба із тодішніми недоброчесними мешканцями міста, що користувалися хаосом та безкарністю.
Як Стажинський став символом опору поляків?
Мер Варшави тримав зв’язок зі своїми земляками завдяки авторським зверненням на радіо. Він закликав містян до розсудливості та спокою. Мотивував їх та запалював надією, що перемога за ними. А також заохочував людей вступати до громадянської варти, радив бути ощадливими, і нагадував про чистоту міста навіть попри воєнний стан:
“Нам потрібно прибирати вулиці та подвір’я, як і колись, — слід підтримувати чистоту, санітарні умови. Справа не тільки у порядку, а й у здоров’ї. Рухомий склад піде в хід”.
Стефан Стажинський
На другий день війни міський голова звернувся до громадян та закликав їх брати до рук зброю у складі варшавського добровільного батальйону. На його палку промову відреагувало шість тисяч польських патріотів, хоч мер просив долучитися лише шістсот осіб. Навіть працівники радіостудії просилися взяти їх до лав воєнного формування, але мер відмовив, пояснюючи це тим, що служба, яку вони виконують, не менш важлива.
Дослідники історії того часу відзначали, що у радіозверненнях Стефана Стажинського чітко простежуються наративи для трьох головних слухачів. Першими були союзники. Поляк закликав уряд Британії та Франції підтримати не лише на словах, а надати відповідну зброю. А потім звертався до німців, обіцяючи їм, що ці злочини ніхто не забуде, вони будуть зобов’язані їх спокутувати все життя.
Особливу увагу мер відводив своїм землякам. Коли місто було оточене, політик сказав мешканцям до останнього вірити у польську армію та не здаватися, адже якщо столиця не вистоїть, впаде вся Польща. Тому містяни, розуміючи покладену на них відповідальність, додатково знаходили сили вистояти в ті непрості часи.
“Варшаву можуть зрівняти з землею, але великий дух завжди залишиться живим”.
Стефан Стажинський
Саме після таких натхненних слів почутих якось у черговому вечірньому радіозверненню міського голови мешканці столиці відчували мурахи по шкірі. Місцеві жителі охоче чекали новин від Стажинського, збиралися родиною, слухали на вулицях, в укриттях. Всі захоплювалися його сміливістю та харизмою — він став головним символом опору Варшави.
Завдяки тому, що столиця продовжувала боротися, Стефан підіймав бойовий дух не лише варшав’ян, а й загалом всіх поляків. З міського голови в період війни він став тим, хто мовив від імені всієї країни, особливо після втечі верхівки влади.
Водночас Стефан Стажинський до останнього залишався в оточеному місті. Якось чоловік вийшов на вулицю подивитись на наслідки чергового бомбардування. Він стояв поряд зі зруйнованою спорудою у військовій формі, неголений, з мішками під очима, проте заряджений лише на перемогу. Але все ж, втома іноді давалася взнаки, наприклад, у вигляді охриплості голосу оратора. Натомість містяни охоче поспішили на допомогу, надіслали йому купу ліків — це демонструє особливий зв’язок між простими варшав’янами та символом опору, який насправді проявлявся в особі всіх нескорених поляків.
Що трапилось з мером Варшави після окупації?
“Я хотів, щоб Варшава була великою. Я вірив, що вона буде великою. Ми з колегами малювали плани, робили ескізи великої Варшави майбутнього. І Варшава є великою”.
Стефан Стажинський
Поточна промова прозвучала наприкінці вересня, вона є останньою від Стажинського.
28 вересня польська столиця опинилась під окупацією Німеччини. Через місяць гітлерівці знайшли очільника міста. Подальша його доля невідома навіть в сучасні дні. За деякими теоріями, політика відразу розстріляли німці. За іншими даними загинув у таборі Дахау, де, імовірно, Стефана тримали в окремій камері та безперервно вимикали записи вересневих радіозвернень Стажинського, морально знищуючи дух поляка.
В будь-якому разі більшість істориків погоджуються, що міський голова помер не своєю смертю. Водночас точно відомо, що Стефану декілька разів пропонували виїхати з Варшави й щоразу він відмовлявся. Історичні джерела стверджують, що коли його взяли у полон, колишня підпільна організація, яку ще давно започаткував його брат, знайшла мера в одній із місцевих в’язниць, але Стажинський не втік із ними. Він не хотів залишати інших ув’язнених поляків, оскільки міський голова був символом цілого національного спротиву. Варшав’яни трималися, зокрема завдяки сміливості Стажинського, тому не міг зрадити своїх містян.
Так само мер вчинив на початку німецького вторгнення, коли політик відмовився евакуюватися з Варшави на заклик помічника Прем’єр-міністра Польщі. У телефонній розмові Стефан сказав урядовому кур’єру під псевдо “Володя” наступне:
“Володю, передай своєму прем’єр-міністру, що якщо він не турбувався про мою долю і долю міста, коли покидав його, то хай і тепер не турбується. І скажи, що я дезертиром не буду”.
Стефан Стажинський
